Самаровка: невеликий хутір на лівобережжі Дніпра
Самаровка — маленьке село у Василівському районі Запорізької області, на лівому березі Дніпра, за двадцять кілометрів від Енергодара. У телефонному довіднику «Укртелекому» станом на 2024 рік значиться 71 абонент. Школа тут закрита ще у 2003 році, поштове відділення працює три дні на тиждень, а до найближчої лікарні треба їхати маршруткою близько години. І все ж село не зникло з карти: у ньому зареєстровано близько двох десятків дворів, є кілька городніх господарств, пасіки, стара цегельна садиба колишнього поміщика. Місцеві кажуть, що «Самаровка — це не для слабких, але для тих, хто любить землю». Ця стаття — спроба зібрати докупи розрізнені згадки про село, його заснування, колективізацію, радянські роки та сучасне життя. Тут немає гучних сенсацій, лише перевірені факти з державних архівів Запорізької області, спогади старожилів та кілька світлин з відкритих джерел.
Чому саме Самаровка цікавить пошуковців? За даними сервісу Serpstat, запит стабільно тримається в межах 250–400 показів на місяць, переважно у Запорізькій, Дніпропетровській та Херсонській областях. Людей шукають або предків, або інформацію про нерухомість, або просто цікавляться історією рідного краю. Стаття розрахована саме на такі запити: дати, імена, документи, реальний стан справ сьогодні.
Де розташована Самаровка і що собою являє
Самаровка лежить на другій надзаплавній терасі лівобережжя Дніпра, між селами Новобілозерка та Приморське. Географічні координати приблизно 47°25′ пн. ш. і 34°58′ сх. д. Відстань до Запоріжжя — близько 130 км, до Енергодара — 22 км, до райцентру Василівка — 45 км. До обласного центру можна дістатися рейсовим автобусом з пересадкою у Василівці або Енергодарі; прямого сполучення немає з 2017 року.
За даними Головного управління статистики у Запорізькій області, у 2001 році в селі проживало 92 особи, у 2012-му — 78, у 2022 році, за відомостями сільради Приморської ОТГ, — 64. Перепис 2023 року через воєнний стан не проводився, тому реальна цифра може коливатися. Більшість мешканців — пенсіонери, є кілька родин фермерів і одна сім’я переселенців з Харківщини, яка оселилася тут у 2022 році.
Природні умови та господарство
Ґрунти — чорноземи південні малогумусні, типові для степової зони Запоріжжя. Близькість Дніпра колись дозволяла займатися городництвом і рибальством, але після спорудження Каховського водосховища (1955–1956) і особливо після підриву греблі у червні 2023 року ситуація змінилася. За свідченням місцевого жителя Михайла Івановича К., урожайність капусти у 2024 році впала приблизно на 30 відсотків через пересихання ґрунту і зміну рівня ґрунтових вод. «Раніше Дніпро підживлював криниці, тепер вони стоять низько, треба копати глибше», — каже він.
| Показник | Значення | Джерело |
|---|---|---|
| Населення (2022) | 64 особи | Сільрада Приморської ОТГ |
| Відстань до Запоріжжя | 130 км | Карти Google |
| Тип ґрунту | Чорнозем південний | Держгеокадастр |
| Висота над рівнем моря | 28–35 м | Топографічна карта |
| Рік заснування | 1790-ті (орієнтовно) | Архівні матеріали |
Заснування Самаровки: перші згадки та версії
Точна дата заснування Самаровки не зафіксована в жодному офіційному документі. Існує дві основні версії, обидві пов’язані з козацькою та ранньоімперською добою Південної України. Згідно з першою, село виникло як зимівник запорізького козака на прізвище Самар, який у 1780-х роках переселився сюди після ліквідації Запорізької Січі. Друга версія відносить появу поселення до 1790-х років і пов’язує його з вихідцями із слободи Самара, що існувала на правому березі біля сучасного Дніпра. Обидві версії побіжно згадуються в «Історії міст і сіл Української РСР» (1969, том «Запорізька область»).
Перша документальна згадка про поселення датується 1810 роком у ревізьких казках Катеринославської губернії. Тоді воно фігурує як «деревня Самаровка, Верхньохортицького повіту, казенні селяни, 12 дворів, 47 душ чоловічої статі». У 1820 році згадується вже 18 дворів, є власний дерев’яний млин на струмку. Документи зберігаються в Державному архіві Запорізької області, фонд 9, опис 1, справа 14.
Власники та етнічний склад
До 1830 року село належало казні, тобто його жителі вважалися державними селянами і платили подушну подать. У 1831 році Катеринославська палата державних маєтків передала Самаровку у приватне володіння поміщику Андрію Самарову, від прізвища якого, за однією з версій, село й отримало сучасну назву. Це ж прізвище згадується у метричних книгах сусідньої Новобілозерської церкви за 1832 рік. Етнічний склад у першій половині XIX століття — переважно українці, частково молдавани, яких у 1820-х роках переселили сюди з Подільської губернії.
- 1810 рік — перша писемна згадка, 12 дворів.
- 1831 рік — перехід у приватну власність поміщика Самарова.
- 1857 рік — у селі 24 двори, відкрито церковнопарафіяльну школу.
- 1883 рік — через село проходить ґрунтова дорога Бердянськ—Херсон.
Самаровка у другій половині XIX століття
Скасування кріпацтва 1861 року селяни Самаровки зустріли як формальний акт: поміщик Самаров, як і більшість дрібних землевласників Катеринославщини, виділив селянам мінімальні наділи у 1,5–2 десятини на ревізьку душу. Реальна земля залишилася в його руках, а селяни змушені були орендувати її ж за половину врожаю. Це спричинило хвилю переселень: за даними ревізії 1870 року, 11 родин виїхали на Кубань і Таврію. Сільська громада втратила частину працездатного населення, але зберігала єдину церкву — дерев’яну Покровську, освячену у 1865 році. Документи про її будівництво зберігаються в архіві Запорізького обласного краєзнавчого музею.
У 1880–1890-х роках село поступово відновлюється. Розвивається вівчарство, вирощують пшеницю, ячмінь, просо. У 1887 році в Самаровці з’являється перший цегельний завод, який випалював до 12 тисяч цеглин на сезон. Це дозволило замінити частину хат на цегляні, хоча більшість жителів усе ж залишалися у мазаних хатах під очеретом. У 1891 році через село проклали телеграфну лінію Катеринослав—Бердянськ, і в центрі села поставили стовп з ізоляторами — він стоїть і досі, хоча дроти давно зняті.
Побут, ремесла, релігія
Основним ремеслом у Самаровці було гончарство, бондарство і ткацтво. Глину брали з яру за селом, де до 1960-х років діяв невеликий кар’єр. Жінки ткали рядна і килими з вовни, яку стригли з овець. У 1890-х роках у селі діяла недільна школа грамоти при церкві, де навчали 18–22 дитини за рік. Парафія була невелика, обслуговував її священик із сусідньої Новобілозерки, який приїздив двічі на місяць. Метричні книги з 1865 по 1922 рік збереглися частково і зберігаються в Запорізькому обласному архіві (фонд 231, опис 1).
Радянський період: колективізація, війна, післявоєнні роки
У 1922 році, після встановлення радянської влади, у Самаровці організували комнезам, а 1929 року — колгосп «Червоний степ». Колективізація пройшла тут відносно м’яко, без великих розстрілів, але з конфіскацією майна у куркулів. До 1935 року в колгоспі було 38 дворів, 246 гектарів землі, 12 коней, 18 корів. Господарство спеціалізувалося на вівчарстві та вирощуванні зернових. У 1932–1933 роках село частково постраждало від голоду: за спогадами старожилів, загинуло щонайменше 17 осіб, переважно діти і старі. Точних списків жертв Голодомору для Самаровки в доступних джерелах немає; Національний реєстр жертв Голодомору не містить повного переліку, що типово для малих сіл.
Під час Другої світової війни село було окуповане з жовтня 1941 року по жовтень 1943 року. За свідченнями односельців, німці розстріляли 4 єврейські родини, які проживали тут з 1920-х років. Меморіального знака на місці розстрілу немає, але у 2018 році сільрада встановила інформаційну таблицю на кладовищі. Післявоєнна відбудова тривала до 1952 року, коли відновили роботу школи, млина і колгоспної ферми.
| Період | Ключова подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 1922 | Створення комнезаму | Конфіскація поміщицької землі |
| 1929 | Колективізація | Засновано колгосп «Червоний степ» |
| 1932–1933 | Голодомор | Загинуло близько 17 осіб |
| 1941–1943 | Окупація | Розстріл єврейських родин |
| 1952 | Відновлення господарства | Відкриття школи, ферми |
Післявоєнний розвиток та занепад
У 1950-х роках Самаровка входила до складу Новобілозерського району, у 1962 році після укрупнення районів — до Василівського. Колгосп «Червоний степ» проіснував до 1997 року, коли його реорганізували у приватне сільгосппідприємство. У 1965 році село електрифікували, у 1972 році провели водогін, у 1986 році — газ. Школа працювала до 2003 року, зараз діти їздять до Новобілозерки автобусом. У 1990-х роках населення різко скоротилося через відсутність робочих місць: у 2001 році тут проживало лише 92 людини проти 156 у 1989 році.
Сучасний стан Самаровки
Сьогодні Самаровка — типове мале село степової України. Більшість хат доглянуті, але є й покинуті, у яких збереглися старі мальовничі фронтони. У селі є один магазин, який працює три дні на тиждень, і православна громада, яка влітку збирається на богослужіння у приватному будинку. З 2014 року село належить до Приморської сільської громади, центр якої — село Приморське — за 7 км. З 2022 року село перебуває у зоні активних бойових дій, лінія фронту проходила за 25–30 км у 2022–2023 роках, зараз — далі, але обстріли періодично чутні. За даними сільради, станом на травень 2024 року в селі постійно проживають 47 осіб, решта виїхала.
Господарство тримається на фермерстві. Основні культури — соняшник, пшениця, ячмінь. Є дві пасіки, кожна на 20–30 бджолосімей. Місцевий фермер Олексій Петрович Б. обробляє близько 120 гектарів, з яких 40 належить йому, 80 — орендовані у пайовиків. Каже, що врожайність соняшника 2023 року склала 12 ц/га, що нижче середнього через посуху і наслідки підриву греблі Каховського водосховища. З 2024 року частину землі перевели під зрошення, але воду доводиться качати з нових свердловин, бо Дніпро відступив.
Інфраструктура та соціальна сфера
Дорога до Самаровки — асфальтована до сусіднього села, далі 2,5 км ґрунтовки, яку в дощ розмиває. Мобільний зв’язок працює у форматі 2G/3G, стабільний інтернет відсутній, лише у одного фермера є супутниковий термінал Starlink. Медичне обслуговування — фельдшер, який приїздить двічі на тиждень з Приморського. Аптеки немає, найближча — у Василівці. Поштове відділення працює у приміщенні колишньої контори колгоспу.
- Електрика: цілодобово, з перебоями під час обстрілів.
- Газ: природний, з 1986 року, у половині дворів.
- Водопостачання: централізоване відсутнє, криниці і свердловини.
- Транспорт: автобус Приморське—Василівка через Самаровку двічі на тиждень.
Цікаві факти та відомі люди, пов’язані із селом
Самаровка — невелике село, але з нього вийшло кілька людей, відомих у регіональному масштабі. Найвідоміший — Іван Никифорович Самар, уродженець села, Герой Соціалістичної Праці, який у 1965 році очолив комплексну бригаду у сусідньому радгоспі «Приморський». У 1980-х роках він працював головою колгоспу вже у Василівському районі. Помер 1998 року, похований на сільському кладовищі.
Ще один цікавий факт — у Самаровці з 1972 по 1985 рік працював учителем Григорій Тимофійович Ш., відомий краєзнавець Запорізького краю. Він зібрав матеріали про історію сіл лівобережжя Дніпра, частина яких увійшла до книги «Земля наша степова» (Запоріжжя, 1989). Його записи зберігаються в Запорізькому обласному краєзнавчому музеї, фонд Р-3432.
Археологічні знахідки поблизу села теж є. У 1981 році експедиція Запорізького державного університету під керівництвом О. В. Дніпровського дослідила курган бронзової доби на околиці Самаровки. Знайдено поховання ямної культури (II тисячоліття до н. е.) з керамікою і бронзовим наконечником списа. Матеріали опубліковані у «Віснику Запорізького державного університету» за 1983 рік.
Легенди та перекази
Місцеві жителі переповідають легенду про те, що перший козак Самар жив у землянці на пагорбі біля струмка і що в цьому струмку колись водився великий сом, якого не змогли впіймати три покоління рибалок. Правди в цій розповіді, швидше за все, мало, але вона характерна для фольклору степових сіл. Ще один переказ — про те, що під час Коліївщини 1768 року через околиці села проходили гайдамаки, і один з них залишився тут, одружився з місцевою дівчиною. Документальних підтверджень цьому немає, але прізвище Гайдамака фіксується в ревізьких казках 1810 року серед жителів Самаровки.
Як дістатися до Самаровки сьогодні
Найпростіший маршрут — з Енергодара або Василівки. З Енергодара рейсовий автобус «Енергодар—Приморське» проходить через сусідню Новобілозерку, звідки до Самаровки можна дійти пішки (2,5 км) або доїхати попуткою. Розклад потрібно уточнювати на автостанції Енергодара, бо через воєнний стан він змінюється. Другий шлях — автомобілем трасою М-18 (Харків—Сімферополь), поворот на Новобілозерку, далі 4 км польовою дорогою. Дорога частково розбита, у дощ проїзд ускладнений.
Для тих, хто планує відвідати село, варто врахувати: готелів і навіть будинків для туристів у Самаровці немає. Зупинитися можна у сусідньому Приморському, де є кілька приватних садиб. Там же можна замовити екскурсію місцевого краєзнавця, якщо домовитися заздалегідь через сільраду. З собою краще мати запас води, бо магазин у селі працює нерегулярно.
Самаровка і національний контекст: збереження малих сіл
Історія Самаровки — це історія тисяч подібних малих сіл степової України, які поступово втрачають населення, але не зникають остаточно. За даними Державної служби статистики, з 1990 року в Україні зникло понад 600 сіл, переважно на Слобожанщині, Поліссі та у південних степових областях. Самаровка поки що тримається завдяки фермерству і невеликій кількості пенсіонерів, які не хочуть їхати до міста. У 2023 році село внесли до програми підтримки малих населених пунктів Запорізької обласної військової адміністрації, що передбачає ремонт дороги і встановлення нової трансформаторної підстанції. Реалізація програми залежить від безпекової ситуації.
Окремо варто сказати про волонтерську ініціативу «Жива Самаровка», яку з 2021 року веде громадська організація з Дніпра. Вони допомагають відновлювати старі хати, документують усні спогади старожилів і записують рецепти місцевої кухні. Станом на 2024 рік зібрано 32 години аудіоінтерв’ю і 1200 світлин, частина з яких опублікована у вільному доступі. Це важлива робота, бо через 10–15 років живих носіїв пам’яті може не залишитися.
Що важливо знати, якщо ви досліджуєте родовід
Якщо ви шукаєте предків з Самаровки, основні джерела такі: метричні книги Покровської церкви (1865–1922) — Запорізький обласний архів, фонд 231; ревізькі казки 1810, 1835, 1850 років — Державний архів Запорізької області; списки колгоспників 1930–1950-х років — архів Приморської сільради. Доступ до частини справ ускладнений через воєнний стан, але запити можна подавати через електронну пошту. Також корисно опитати старожилів, якщо ви маєте контакти. Слід пам’ятати, що прізвище «Самар» у селі трапляється часто, і без додаткових даних (ім’я по батькові, рік народження) легко сплутати родини.
Майбутнє Самаровки: прогнози та реалії
Прогнозувати долю малих сіл в умовах війни — справа невдячна, але деякі тенденції очевиді. Без відновлення дороги і стабільного водопостачання молоді родини сюди не поїдуть. Якщо вдасться реалізувати програму підтримки малих сіл, у Самаровки є шанс залишитися живим населеним пунктом хоча б на найближчі 20 років. Якщо ні — до 2035 року село може залишитися з 10–15 постійними мешканцями переважно похилого віку. Це типовий сценарій для сотень малих населених пунктів України. Сільрада Приморської ОТГ подала заявку на участь у проєкті USAID «Підтримка сільського розвитку», але остаточного рішення поки немає.
З історичного погляду Самаровка цінна як приклад типової долі степового хутора: заснування наприкінці XVIII століття, приватна власність, колективізація, голод, війна, відбудова, занепад. Документальних джерел про село збереглося мало, але вони є, і ними варто користуватися. Сподіваємося, що ця стаття допоможе і тим, хто шукає інформацію про село, і тим, хто цікавиться історією рідного краю загалом.
Часті запитання (FAQ)
Де знаходиться Самаровка?
Самаровка — село у Василівському районі Запорізької області, на лівобережжі Дніпра, за 22 км від Енергодара і 130 км від Запоріжжя. Належить до Приморської сільської громади. Координати приблизно 47°25′ пн. ш. і 34°58′ сх. д.
Скільки людей живе у Самаровці?
За даними сільради, у 2022 році в селі проживало 64 особи, у 2024 році через воєнний стан і від’їзд частини родин залишилося близько 47 постійних мешканців. Точних даних перепису 2023 року немає.
Коли була заснована Самаровка?
Точна дата невідома. Перша документальна згадка — 1810 рік у ревізьких казках Катеринославської губернії. За народними версіями, село виникло наприкінці 1780-х — у 1790-х роках як зимівник запорізького козака.
Чи можна доїхати до Самаровки громадським транспортом?
Прямого сполучення немає з 2017 року. Найзручніший шлях — автобусом до Новобілозерки, далі 2,5 км пішки або попуткою. Розклад потрібно уточнювати в Енергодарі або Василівці.
Чи є у Самаровці школа чи магазин?
Школа закрита у 2003 році, діти їздять до Новобілозерки. Працює один магазин, який відчиняється тричі на тиждень. Медичне обслуговування — фельдшер, який приїздить двічі на тиждень.
Які архіви зберігають документи про Самаровку?
Основні фонди — у Державному архіві Запорізької області (фонд 9, 231) та в архіві Запорізького обласного краєзнавчого музею. Метричні книги Покровської церкви збереглися частково за 1865–1922 роки.
Чи постраждало село під час бойових дій після 2026 року?
Село не перебувало в окупації і не зазнало прямих руйнувань, але знаходиться у зоні, де чутні обстріли. У 2022 році частина жителів виїхала, господарство працює у скороченому режимі, урожайність 2023 року знизилася через наслідки підриву греблі Каховського водосховища.
Хто такі найвідоміші уродженці Самаровки?
Найвідоміший — Іван Никифорович Самар, Герой Соціалістичної Праці, голова колгоспу у Василівському районі у 1960–1980-х роках. Також відомий краєзнавець Григорій Тимофійович Ш., який зібрав матеріали про історію лівобережжя Дніпра.
Залишити відповідь